Украинские народные игры для детей. Физкультурное развлечение «Украинская карусель подвижных игр» для младших дошкольников

Різноманіття таких ігор дозволить вибрати підходящий варіант для кожної дитини , взявши до уваги її схильності та побажання. Українські рухливі ігри стануть чудовим способом активно провести час, покращивши фізичну форму дитини.

Рибки

Ця гра вимагає мінімум обладнання – для неї потрібна лише одна мотузка, яку можна привʼязати до огорожі, дерева чи будь-якого іншого нерухомого предмета. Ця мотузка буде «вудкою», на яку ловлять «рибку». Один з гравців обирається «приманкою», він повинен триматися за вільний край мотузки та ловити «рибку», тобто інших учасників. Решта гравців мають «клюнути на приманку», тобто доторкнутися до того, хто водить, але не дозволити йому піймати себе. Коли хтось із гравців упійманий, він стає «приманкою», а гра продовжується. Ця забава чудово підійде для будь-якої пори року та може проводитися як у приміщенні, так і на свіжому повітрі .

Прихований дзвіночок

Ця гра також прекрасно підходить для будь-якого часу та погоди, в неї можна грати і в приміщенні, і на вулиці. Для цієї гри потрібен невеликий дзвіночок, який учасники, стоячи в колі чи на лінії, будуть передавати один одному. Важливо передати дзвіночок так, щоб він не задзвенів. Той, хто водить, повинен визначити, у кого знаходиться дзвіночок. Відповідно, гравець, що видав себе, змушений замінити учасника в колі. Ця цікава забава розвиває спостережливість та швидкість реакції.

Горобці-стрибунці

Ця весела та цікава гра найкраще підходить для вулиці. На асфальті треба накреслити коло близько 6-8 метрів діаметром. Учасники гри стають за ним, вони грають роль «горобців». Ведучий розташовується в колі, його завдання – не дати «горобцям» зібрати «зернятка», тобто не дозволити їм увійти до кола. «Горобці», стрибаючи на одній нозі (можна також тримати зігнуту ногу рукою або грати парами), намагаються застрибнути в коло. Центральний гравець «клює» їх (торкається рукою), а учасник, до якого доторкнувся той, що водить, виходить з гри. Мета «горобців» – якомога довше пробути в колі. Учасника в колі можна міняти, вибираючи найшвидших і найспритніших із дітей.

Дзвін

Ця гра зручна тим, що в неї може грати ціла група в садку (20-30 осіб). Один з учасників вибирається «язичком» дзвону, інші утворюють сам дзвін: вони беруться за руки і стають в коло. Діти в колі рухаються за або проти годинникової стрілки, а «язичок» повинен прорватися з кола, тобто роз"єднати руки гравців. Всього у нього є три спроби. Як тільки той, що водить, виривається з кола, він повинен добігти до прапорця або іншої умовної позначки на відстані близько 50 м. Поки він біжить, інші учасники повинні постаратися наздогнати його й доторкнутися до нього. Той, хто зробить це останнім, стає «язичком». Ця забава прекрасно замінить заняття фізкультурою. Вона чудово розвиває уміння працювати в команді (не випускати того, хто водить, із кола), а також розвиває волю до перемоги.

Гілочка

У цю оригінальну гру можна грати великими компаніями . Єдиним інвентарем, який потрібний для цієї забави, є гілочка верби або іншого дерева. Учасники цієї гри утворюють нещільне коло, вони тримають руки за спиною й передають один одному гілочку. У центрі кола знаходиться той, хто водить. Його завдання – знайти гілочку й вихопити її. Коли гравцеві в колі вдається захопити гілочку, той, у кого він її забрав, стає в коло, і гра починається знову. За допомогою цієї гри можна виховати спостережливість, швидкість реакції й витримку.

Народні українські ігри прекрасно підійдуть для забав у різний час року, вони не вимагають складного обладнання й дуже цікаві для дітей . Грати в них діти можуть і без нагляду дорослих, організуючись у команди й вибираючи того, хто водить, самостійно.

Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,- своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав.

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки - «киці-баба» не що інше, як уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше - із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» - простягнені вперед руки - відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу - пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб - магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми наведемо, підтвердять це.

«А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

Та як же вам витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим.

А ми коні злапаєм, злапаєм.

Та чим же вам лапати, лапати?

Ой шовковим неводом, неводом.

А ми коні викупим, викупим.

А за що вам викупить, викупить?

А ми дамо сто срібних, сто срібних.

Не візьмемо й тисячі, тисячі.

А ми дамо дівчину, дівчину.

А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

ВЕРЕБЕЙ (ГОРОБЕЦЬ)

Діти утворюють коло, всередині - веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні.

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель.

Мої конопельки,

Дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться,

Братись не даються.

Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

ЯЩУР

Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Собі забираєш.

Як не ймеш,

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку.

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем.

А ти таки, ящуре,

Не соромайся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені, молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами, і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри - вищий прояв системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне, розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне з найголовніших завдань.

Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

ГУСИ

Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь - дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає кликати:

Гуси, гуси, додому!

Вовк за горою!

Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!

Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:

Де гуска?

Що купив?

Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до вовка.

Чи не бачили ви наших гусей?

Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).

А що то ґелґотить?

Та то борщ кипить (гуси шиплять).

А що то шипить?

Каша біжить.

Дайте-но подивлюсь,- мати відштовхує вовка,- може, то наші гуси.

Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.

НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК

Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:

Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

А ополоник?

Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:

Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає - та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні - гра повторюється знову.

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

Панасе, Панасе, На чому стоїш?

На камені!

Що продаєш?

Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

ЦУРКА

Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр), потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев’яну, з обох боків загострену паличку 30 см) і б’є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне, встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил). Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б’є наступний гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом - продовжує грати перший і б’є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна команда не вкине її в город.

«Городяни» б’ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде вкинута цурка в город. Потім так само б’ють «поляни», намагаючись набрати більшу кількість гил.

Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із землі зубами.

СКРАКЛІ

Десять круглих палиць довжиною 30-40 см - скраклів - ставлять або у шаховому порядку, або поряд по п’ять штук. Відраховують 25-30 кроків, визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб’є скраклю, то наступний його кидок буде з «масла». Виграє той, хто зіб’є найбільше скраклів.

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

ДІДУСЬ МАКАР

Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:

Здрастуй, дідусю Макаре!

Здрастуйте, діти. Де були, що робили?

Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що робили, і теж тікають.

Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так само, як виявилося, народні ігри з м’ячем походження теж найдавнішого. М’ячі робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м’яч обшивали шкірою. Виготовляли і м’ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи шкірою. Перед грою м’яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.

Украинские народные игры для дошкольников

Колдун

Перед началом игры выбирают колдуна. Для этого один из игроков вытягивает перед собой правую руку ладонью вниз, остальные подставляют под нее по одному указательному пальцу. По команде «Раз, два, три!» или по окончании считалки все отдергивают пальцы, а игроку с вытянутой рукой необходимо захватить чей-нибудь палец. Тот, чей палец таким образом будет захвачен трижды, становится колдуном. Все разбегаются, а колдун пытается догнать кого-нибудь и дотронуться рукой. Пойманный замирает, разведя руки в стороны. Расколдовать его могут другие игроки, дотронувшись до него рукой. Однако колдун следит за своей жертвой, и только кто-либо снимает чары, то он старается повторным ударом снова напустить их. Кроме того, он пытается заколдовать и тех, кто отваживается выручить товарища.

Правила игры. Заколдованный игрок остается на месте. Заколдованный трижды сам становится колдуном, а его предшественник присоединяется к убегающим.

Печки

Для игры необходимы маленький резиновый мяч и открытая площадка. В земле на одной линии недалеко друг от друга выкапывают ряд ямок – печек (если грунт мягкий, то ямки можно выдавить каблуком или мячиком). Печки делают неглубокими, чтобы по ним мог прокатиться мячик. Количество печек соответствует количеству игроков.

Игроки становятся с двух сторон линии печек, каждый около своей печки. Крайние игроки становятся лицом друг к другу, они и начинают игру.

Крайний игрок прокатывает мячик по печкам. Если мячик не останется ни в одной из ямок, то второй крайний игрок катит его назад. Когда же мяч застрянет в чьей-либо печке, все участники игры стремительно разбегаются в разные стороны, а тот, в чьей печке оказался мяч, кидает его в одного из участников игры, выбитый ловит мяч и в свою очередь бьет им другого игрока. При этом бросать следует с того места, где мяч настиг играющего. Так продолжается до тех пор, пока кто-либо не промахнется. Тогда все возвращаются к своим печкам. Тот, кто промахнулся, меняется печками с одним из крайних игроков и начинает игру с начала.

За второй промах около печки «мазуна» проводят черту, а за третий промах делают гнездо и сажают палочку–квочку. За каждый дальнейший промах около печки втыкают палчку–цьплёнка. Когда у кого-либо наберется пять цыплят, их прячут, а хозяин квочки должен их найти и раздать остальным игрокам, т. е. догнать и дотронуться палочкой. Все остальные игроки убегают от квочки. Игра начинается сначала.

Правила игры. Количество игроков - от пяти до семи. У каждого своя печка, около которой отмечаются промахи. Салить мячом надо с места и только в ноги. В конце игры хозяин квочки салит до тех пор, пока у него не останется ни одной палочки.

Хлибчик

Все желающие играть, взявшись за руки, становятся попарно (пара за парой) на некотором расстоянии от игрока, у которого нет пары. Он называется хлибчиком (хлебцем).

– Печу, пчку хл і бчик! (Выкрикивает он.)

– А в и печеш? (Спрашивает задняя пара.)

– В и пе ч у!

– А втечеш ?

– Подивлюсь !

С этими словами два задних игрока бегут в противоположных направлениях с намерением соединиться и встать перед хлибчиком. А тот пытается поймать одного из них до того, как они возьмутся за руки. Если это ему удается, он вместе с пойманным составляет новую пару, которая становится первой, а игрок, оставшийся без пары, оказывается хлибчиком. Игра повторяется в том же порядке.

Правила игры. Последняя пара может бежать только после окончания переклички.

Кругл и й хрещик

Игра начинается с того, что кто-то из детей выкрикивает:

- Чур, в «Круглого хрещика» грат и !

На гор і стоят и , спійманим не б у ват и !

Две пары становятся одна против другой на расстоянии двадцати шагов и приглашают третью пару встать посередине. Игроки крайних пар, которые стоят один против другого, пытаются, минуя средних, соединиться в новые пары. Один из пары бежит вправо, а другой - влево. Игроки средней пары препятствуют им, ловят бегунов. Если игрок средней пары поймал кого-либо из тех, кто перебегает с его стороны, напарник пойманного и напарник ловишки спешат им на помощь. Тот, кто прибегает первым, вместе со своим напарником становится крайней парой, а два других игрока встают в середину. Когда же пробежка завершается успешно, то игра продолжается.

Правила игры. В игре принимает участие шесть человек. В нее могут играть дети, начиная со среднего дошкольного возраста.

Лисица и заяц

Дети стают попарно в разных концах площадки лицом друг к другу, взявшись за руки. Одного выбирают зайцем, другого - лисицей. Заяц прячется от лисицы, спешит к какой-то паре и становится спиной к одному из играющих. Тот стает зайцем и убегает, и точно также хочет стать в середину другой пары. Тем временем лисица пытается его поймать. Пойманный становится лисицей, а лисица - зайцем, и игра продолжается.

Перепелочка

Играющие становятся в круг, слегка расставив ноги, руки опущены вдоль туловища. Один игрок в середине круга - перепелочка. На слова народной песни:

– Ой, у перепелочки да головка болит

- все участники вместе поднимают руки вверх, касаясь пальцами с двух сторон головы, а на повтор слов: «Да головка болит» - опускают руки вдоль туловища. На припев:

- Тут была, тут была перепеленка,

Тут была, тут была сизокрылая -

Д ети берутся за руки и идут по кругу влево, а перепел очка - вправо. На последнее слово все останавливаются. На слова:

– Ой, у перепелочки да коленки болят -

В се наклоняются вперед и дотрагиваются до колен, а на повтор слов: «Да коленки болят» - выпрямляются. Слова и действия припева повторяются. Ведущий продолжает:

– Ой, у перепелочки крылья не болят -

В се играющие поднимают руки в стороны и на повтор слов: «Крылья не болят» - опускают вниз.

На слова: «Птички поднялись и улетели!» - все бегут по кругу.

Правила игры. Движения выполнять красиво, в соответствии с текстом.

Мак

Играющие стоят по кругу плечом к плечу. Один из них в середине круга – это огородник. Он поет:

– Ой, на горе мак,

Под горою так!

Играющие берутся за руки и, отступая назад, увеличивают круг на ширину отведенных в стороны рук. На слова:

– Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! -

все участники делают шаг на месте, размахивая руками вперед-назад. На слова:

– Станьте вы так,

Как на горе мак -

все приседают и показывают руками, вытянутыми перед грудью, какой вырос мак. Затем стоя спрашивают: - Огородник, огородник, Поливал ли мак?

Огородник отвечает: «Поливал».

На припев:

– Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! -

все делают шаг на месте, размахивая руками, а огородник в это время ходит в середине круга и имитирует действия поливки мака. На слова:

– Станьте вы так,

Как на горе мак -

все стоя показывают, как вырос мак: поднимают руки в стороны, ладони поворачивают вверх, пальцы рук немного согнуты - имитируют цветок мака. На припев:

– Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! -

все играющие опускают руки и делают шаг на месте, размахивая руками.

Потом спрашивают:

– Огородник, огородник,

Поспел ли мак?

Огородник отвечает: «Поспел!»

Все участники игры повторяют песню сначала, мелкими шагами сужают круг, берутся за руки и медленно поднимают руки вверх. На слова: «Станьте так!» – показывают, какая спелая головка у мака.

Правила игры. Движения выполняются в соответствии с текстом песни.

На горі льон

Дети становятся в кругу, взявшись за руки. Один - ведущий стоит в кругу с «маком» в руках («маком» может служить любой предмет: грушка, венок, цветок и др.) .Дети, стоящие в кругу хлопают в ладоши и приговаривают:

На горы льон, льон,

П і д горою мак, мак!

Мо ї люб і діточки, робить ось так!

Во время проговаривания слов ведущий ходит внутри круга и останавливается на последнее слово возле любого игрока. Тот должен показать любое движение, а все остальные повторить его. Тот, кто показывал движение становится ведущим.

В речку гоп

Две шеренги стоят одна против другой на расстоянии полтора - два метра. Ведущий дает команду:

На берег, гоп! - все бегут назад. Часто ведущий повторяет одинаковую команду несколько раз. В таком случае все должны стоять на месте. Например:

В речку гоп! - все бегут вперед.

В речку гоп! - все стоят на месте. Кто бежит назад, - выбывает из игры.

Игра продолжается до тех пор, пока в одной из шеренг не выйдет последний игрок.

Волк и козлята

Детская украинская игра волк и козлята для детей младшего возраста. Для игры подойдёт игровая площадка 15-20 метров. На ней чертится круг 4-8 метра диаметром, и за его пределами ещё кружочки диаметром 1 метр на расстоянии 1-2 метра.

Маленькие кружочки это домики для козлят. Кружочков чертится на один меньше, чем игроков-козлят. По считалочке выбирают волка. В начале игры волк становится за пределами большого круга, а козлята внутри круга. На счёт три все козлята выбегают из круга и занимают домики.

Тот козлёнок, которому не достался домик, бегает от волка между большим кругом и домиками. Волк должен поймать козлика, но если козлёнок обежит круг 3 раза, то погоня прекращается и все остаются на своих местах. Если волк поймает козлёнка, то они меняются местами и игра начинается заново.

Колокол

Эта игра записана на Украине еще в прошлом веке П. Ивановым (в Харьковской области) и П. Чубинским (на Полтавщине). В наше время бытование игры обнаружено в Винницкой и Тернопольской областях. Играют обычно мальчики и девочки 10-15 лет (иногда и старше), 10 и больше человек.

Описание. Взявшись за руки, играющие образуют круг. Водящий, выбранный по считалке, становится внутри круга. Налегая на руки составляющих круг, он старается разъединить их, приговаривая: «Бов». Повторяет это до тех пор, пока не разомкнет чьи-либо руки, после чего убегает, а двое разомкнувших руки ловят (салят) его. Поймавший становится водящим.

Правила.

Водящий должен разъединить руки стоящих в кругу без помощи своих рук.
Водящего можно салить, пока он не отбежит от круга на условленное расстояние.
Вариант (записан в Винницкой области в 1948 г.). Водящий, который стоит в середине круга, закрыв лицо руками, склоняется над соединенными руками («воротами») двух игроков и спрашивает:

«Чьи это ворота?» Ему отвечают, например: «Петра».

«А это чьи?» - «Тараса» и т. д.

Потом водящий подходит к любым «воротам» и просит:

«Пустите меня». - «Не пустим!» Он идет еще к двум-трем «воротам». Наконец выкрикивает: «Бей, колокол, бей! Тучу разбей!» - и пытается прорваться через какие-нибудь «ворота». При удаче убегает, а двое, через «ворота» которых он прорвался, догоняют его. Догнавший становится водящим

Коты

Игра коты подходит для детей младшего возраста. Для игры понадобятся: игроки от трёх до десяти человек, платочек завязать глаза, ограниченная игровая площадка и 6 – 10 палочек, которые и будут котами .

В начале игры выбирают водящего и завязывают ему глаза. Дают ему в руки котов-палочки и двое игроков начинают его крутить и водить в разные стороны, стараясь запутать, сбить ориентир. Далее один из сопровождающих говорит: «клади двух котов» и водящий должен положить 2 палочки на землю. И так его водят, пока он не разложит все палочки.
Потом его возвращают на исходную точку, развязывают глаза и он без подсказок должен найти и собрать всех котов. Самым лучшим игроком будет, тот, кто без подсказок быстрее всех найдёт все палочки. Потом выбирают следующего водящего, и начинается игра заново.
По правилам водящего нельзя уводить за пределы игровой площадки.
Ему можно подсказывать словами: тепло, жарко, холодно, прохладно.
Если игрок не может долго найти последнего кота, то ему показывают его, и он проигрывает.

Квач

Квач - это старая народная и широко распространённа игра. Игра квач подходит для детей подросткового возраста. Количество игроков от 3 и более. Для игры потребуется мяч и игровое поле с оговоренными или очерченными границами. Правила игры квач достаточно просты. Выбирается один водящий, который бегает с мячом стараясь попасть им в убегающих. Тот в кого он попал становиться на его место.
Игрокам не разрешается трогать, пинать или отбивать, упавший на землю мяч. Игрокам не разрешается забегать за установленные границы игрового поля кроме водящего (за мячом). Если игрок выбегает, то становится на место водящего.

Одна из разновидностей игры в квач предполагает такие правила: водящий должен попасть мячом во всех игроков и последний игрок, в которого он попадёт становиться победителем , а первый водящим

Вышибалы

Для игры в вышибалы нужно как минимум 3 человека. Из них 2 вышибающие (вышибалы) и один водящий. Играющие разбиваются на две команды.

Двое игроков из одной становятся на расстоянии примерно семь – восемь метров друг напротив друга. У них мяч. Между ними передвигаются два игрока другой команды. Задача первых – перебрасываясь мячом друг с другом, попадать в соперников и выбивать их из игры. При этом нужно бросать так, чтобы мяч, не попав в цель, мог быть пойман партнёром, а не улетал каждый раз в никуда.

Задача вторых – не дать себя выбить. Если ловишь летящий мяч, тебе добавляется одна жизнь. Наберёшь, к примеру, пять жизней и чтобы выбить из игры, нужно попасть в тебя шесть раз. Если мяч отскакивал от земли и попадал в игрока, это не считалось. Место выбитых игроков занимали другие члены команды. Когда выбивали всех – команды менялись местами

Квадраты

Квадраты - это очень популярная на Украине игра. Для игры потребуется небольшая площадка в виде квадрата и мяч. Игровую площадь делят на четыре равные части и в центре чертят круг диаметром около метра.

Играть могут от двух и до восьми игроков в зависимости от размера игрового поля.
Если играют два или три человека, то каждый занимает по одному квадрату и при попадании мяча в незанятый квадрат очко, будет начисляться тому, кто послал туда мяч.
Если игроков 8, то каждый квадрат занимают по два человека и играют командами.
Если играют четыре игрока, то каждый занимает по квадрату и могут играть двое на двое или каждый за себя. Играя в паре игроки, могут пасовать и помогать друг другу.
Перед началом игры, договариваются, о предельном количестве очков и игроки занимают по квадрату. Один из игроков начинает игру, бросая мяч в центр круга, так чтобы он отскочил на один из четырёх квадратов-полей. Далее игрок на чьё поле попал мяч, должен отбить его ногой на другое поле, после одного касания мячом земли. Если мяч коснулся земли дважды, то игрок получает одно очко и игроки передвигаются на одно поле по часовой стрелке или игрок выходит из игры. Игрок, получивший очко начинает игру сначала, бросая мяч через круг, и если при этом он промахнётся три раза, он получает ещё одно очко.

В этой игре набранные очки ведут к проигрышу. Мяч отбивают всеми частями тела кроме рук. Игрок не должен дважды касаться мяча на своей площадке, но его может выручить сосед, перепрыгнув на одной ноге и забивая при этом другой ногой

Командные прятки

Командные прятки - это как аналог простых пряток, были широко распространенны в позапрошлом веке на Украине. Эта игра очень хорошо подходит для больших компаний и детей старшего возраста.
Для игры в командные прятки необходимо точно установить границы игровой площади. Игроков от 10 человек и более. По правилам все участники разбиваются на две команды, примерно равные по силе и выбирается ведущий-посредник.
Ведущий-посредник должен будет следить за соблюдением правил, и при помощи жеребьёвки, решать, какая команда будет прятаться первой. Команда, которой выпало искать, называется водящей.
Также выбирается место, которое будет коном. Это может быть дерево, лавочка, стол, забор, камень и т.д. Команда водящих должна собраться возле кона и закрыть глаза, другая команда прячется в это время, ведущий-посредник в это время следит за всеми.
Как только команда спряталась, он подаёт сигнал, и команда водящих начинает искать спрятавшихся и охранять кон одновременно. Та команда, которая спряталась должна быстро и желательно незаметно прорваться к кону и застукать его.
В командных прятках , водящие должны поймать и запятнать спрятавшихся и не допустить, чтобы хоть один из противников прорвался к кону и дотронулся до него. Иначе игра будет проиграна и всё начнётся заново.
Если команда водящих поймает всех противников, то команды меняются местами и играют заново

Четыре стихии

По правилам игры участники становятся в круг, в середину которого, встает водящий. Он бросает мяч кому-нибудь из играющих, произнося при этом одно из четырех слов: "земля" , "вода", "огонь" или "воздух" .

Если водящий сказал слово "земля" ,то тот кто поймал мяч, должен быстро (пока водящий считает до пяти) назвать какое-либо домашнее или дикое животное.

При слове "вода" играющий отвечает названием какой-либо рыбы, водных существ.

При слове "воздух" называеются птицы.

При слове "огонь" все должны помахать руками. Затем мяч возвращают водящему.
Если игрок ее успел назвать слово или ошибся – он «платит» фант,или меняются местами с водящим и игра продолжается.

Класифікація народних ігор
Народні ігри можна класифікувати за такими групами:
- дидактичні,
- рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,
- рухливі хороводні ігри,
- ігри мовленнєвої спрямованості,
- обрядові та звичаєві ігри;
- ігри історичної спрямованості;
- ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.
Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.
Словник: запитальні слова, форми звертання, дієслова (стругати, збирати, складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.
Хід заняття: Бесіда-розповідь вихователя:
- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку послухайте такий вірш:
Ким наші прадіди були,
Нам прізвища розповіли:
Хто краяв сукні - став Кравець,
Хто шив взуття, прозвали Швець.
Горшки виліплював Гончар,
Хто вікна склив, назвали Скляр,
Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.
- Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)
- А взуття? А посуд хто робить?
- Якщо в сім"ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім"ї гончарів синів звали Гонч..., у сім"ї шевців - Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.
Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища Бондар та Бондаренко. Спочатку послухайте слова пісні:

Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Стружу, стружу дощечки
На дубові бочечки.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Дощечки збираю,
Бочки складаю.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку я складаю.
Обруч набиваю.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Вистругую чопочки
Затикати дірочки.
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бочку вже кінчаю,
Води наливаю.
Бондарю, бондарю,
В боки візьмися!
В таночок, бондарю,
Хоч раз обкрутисяЩо робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри
Дійові особи - Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки). Допитливі діти обступають Бондаря півколом і співають:
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бондар відповідає:
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).
Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторюють його рухи і слова.
На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.
Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.
«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц,», наче затикають у бочці дірочку.
На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, весело вигукує: «Не тече!».
На слова останнього куплета щасливий Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Шевчик
Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.
Матеріал: зображення пари гарних черевиків (шнурки як вусики, язички висунуті).
Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з метою активізації слів - назв професій.
Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучувати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:
Два братики - вусатики,
В обох чорненькі сорочки.
Стоять собі в куточку,
Повисували язички.
- Чи схожі черевики на братиків - вусатиків? (запитує вихователька, демонструючи малюнок).
- Черевики - це наше взуття.
- А хто шиє взуття? (Швець, шевчик).
- Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихователь наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)
Хід гри
Дійові особи - майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).
Обладнання: стільчик, іграшкова миска.
Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред кола - стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика - три помічники. Діти гуртом співають:
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру в воді мочить?
Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочують у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Майстер так само мочить шкіру в мисочці.
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру натягає?
Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, ритмічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички шиє?
Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вказівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з"єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки забиває?
Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно стукають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки розчищає?
Шевчики прикладають ліву долоню до грудей і в ритмі пісні рухають по ній правою, розчищаючи «гвіздки».
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички чистить?
Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, прикладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потирають по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.
А чи бачив ти, як шевчик
У свято танцює?

Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало.
Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б"ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в коліні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плетучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими рухами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть правою долонею.
Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляючи один за одним навколо стільчика.

Краски, або Фарби
Мета: Закріплення знань дітей про кольори.
Хід гри
Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.
- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.
- Я буду червоне яблучко! - просить хтось.
- Будь.
- Я буду золотий колосок.
- Будь.
- Я буду голуба хустинка...
Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По зелену.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Бери.
Бере краску й одводить убік. Знову підходить.
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По краску,
- По яку?
- По червону.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Ні. Не вгадав.
Тоді підходить «чорт».
- Бом-бом.
- Хто прийшов?
- Чорт з горбом.
- По що?
- По краску.
- По яку?
- По синю.
- Вибирай собі.
- Оця.
- Бери.
Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.
Тоді знову підходить «бог»:
- Дзінь-дзінь!
Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, - її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку - міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Їду, їду
Мета: Виховувати в дітей спритність і кмітливість.
Реквізит: паличка - «кінь» для Вершника, батіжок.
Хід гри
Обирається Вершник. Для всіх інших дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.
Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:
Їду, їду, батіжком коня підганяю,
На вороному коні вітра доганяю.
Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти,
І коневі вороному мусив дати їсти.
Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, решта учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає вільне кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у колишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра починається спочатку.

Іваночку, покинь схованочку
Мета: Розвивати спритність, швидкість бігу.
Хід гри
Обирається Іванко. Повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:
Іваночку, Іваночку,
Покинь свою схованочку.
Раз, два, три - кого схочеш,
То злови.
Діти тікають, Іванко їх ловить.

Розлилися води
Мета: Уславлення весни; узгодження рухів та слів.
Хід гри
Діти стають у коло, водять хоровод та співають пісню:
Розлилися води на три броди
Приспів
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Що в першому броді зозуленька кує.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Що в другому броді соловей щебече.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Що в третьому броді сопілонька грає.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.
Зозуленька кує, бо літечко чує.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Соловей щебече, садки розвиває.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.
Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.
Сопілонька грає, на грання скликає.
Приспів
Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке,
Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Сімейка
Мета: Закріплення лічби; узгодження слів та рухів.
Хід гри
Діти стоять у колі. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі разом промовляють слова:

У нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка:
Тільки він та вона,
Та старий, та стара.
Та Іван, та Степан,
Та Василь, та Панас.
Та той хлопець, що в нас.
Та дві дівки косатих,
Та два парубки вусатих,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.

Галя по садочку ходила..
Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це - «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.
На слова:
Галя по садочку ходила,
Хусточку біленьку загубила,
Ходить по садочку, блукає,
Хусточку біленьку шукає
діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець.
На слова:
Не журися, Галю - серденько,
Ми знайшли хустинку біленьку,
У садочку, біля малини,
Під зеленим листом тернини
Діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:
Ти, Галю, хустину не шукай, Хто знайшов, відгадай!
Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

Калина
Діти стоять у колі і співають пісню: Ой на горі калина,
Під горою малина,
Ой так, на горі калина,
Ой так, під горою малина.
Там зійшлася дітвора,
Танцювати почала.
Ой так, там зійшлася дітвора,
Ой так, танцювати почала
.
На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» обертаються вправо навколо себе.

Ой у перепілки...
Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги, руки опущені вздовж тулуба. Одна дитина у колі - це перепілка.
На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкаються пальцями голови збоку, а па слова «та голівка болить» опускають руки вздовж тулуба.
На приспів:
Тут була, тут перепілочка,
Тут була, сизокрилая
Діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепілка-вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються. На слова:
Ой у перепілочки та колінця болять,
Та колінця болять
Усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» - випростуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизокрилая» зупиняються.
Вихователька продовжує:
Ой у перепілки крильця не болять,
Крильця не болять...
Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не болять...» опускають їх униз. На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти біжать по колу.

Довгоносий журавель
Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають: Ой нумо, братці, волосянки тягти, А хто не дотягне, того за руки тягни. І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку. Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої передбачено багаторазове повторення слів «журавель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками. Перед початком гри з допомогою лічилки діти обирають Журавля. Лічилку доцільно підібрати також із звуком ж: Джинджик, джинджик, Джинджирички. На джинджику черевички, Жакеточка, шапочка. Добрий вечір, дівчаточка. Раз, два, три-вийди ти. Після цього діти стають у коло, посередині якого стоїть Журавель. Діти ходять по колу, водять хоровод і співають пісню: Унадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель. Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги. На приспів: Сякий-такий журавель, журавель, Сякий-такий довгоносий, Сякий-такий журавель, журавель. Такий-такий довгоногий, Конопельку поїдає дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиняється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова: А я того журавля уловлю, уловлю, Сіттю крила обів"ю, обів"ю діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а Журавель, помахуючи крилами, «перелітає» з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які описано раніше. На слова: Щоб він більше не літав, не літав, Конопельки не щипав, не щипав Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплескують і притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні усі кажуть «киш», плещуть у долоні і злегка нахиляються до Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола. Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Подоляночка
Діти беруться за руки й стають у коло. Вибирають „подоляночку”. Діти співають, а «подоляночка» робить все те, про що вони співають:
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона стояла,
До землі припала,
Личка не вмивала,
Бо води не мала.
Ой встань, встань, подоляночко.
Обмий личко, як ту шкляночку.
Візьмися в бочки, -
За свої скочки,
Підскочи до раю,
Бери сестру скраю.
«Подоляночка» вибирає когось з кола, і та стає на її місце.

Цурка
Усі діти діляться на 2 команди і стають у два ряди один проти одного. Кожен хлопчик у руках тримає тичку, яка називається „цурковником”. Посередині, між рядами, лежить кулька, яка називається „цуркою”. Цю кульку кожна з команд намагається перекотити на протилежний бік. Діти тривалий час ведуть боротьбу у перекочуванні цієї кульки. Команда, до котрої наблизиться кулька, вважається переможеною. У «Цурку» діти іграють переважно взимку.

Панас
Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав”язують очі, ставлять біля порога і говорять:
Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш
Та мене не воруш.
Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає «Панасом», і гра продовжується.

Панас - 2
Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає «Панасом», йому зав’язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:
- Панасе, Панасе! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, та не нас.
«Панас» починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає «Панасом»

Куці-баба
У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав”язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:
- Бабо, бабо! На чим стоїш?
- На глах-лободах.
- А що ти їси?
- У мене каша на полиці.
- А мені ж даси?
- Чорта з”їси!
Тоді ударяють його рукою, і всі тікають. Якщо «Куці-баба» когось спіймає – тому зав”язують очі. А якщо ні – продовжується гра.
- А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?
- Моя.
- А я виїм.
- А я з києм.
- А я утечу.
- А я дожену.
- А я в ополонку.
- А я за головку.
І знову ударяють і розбігаються. Якщо «Куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце.
- Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?
- Моє.
- Коли ти його заколеш?
- Завтра.
- А мені ж даси?
- Чорта з”їси.
Якщо і цього разу «Куці-баба» нікого не спіймає, завершують гру.
- Ти, бабо, сліпа?
- Сліпа, синочку, сліпа.
- Що ж тобі дать?
- Дай, синочку, борошенця на галушечки.
Хтось насипає бабі жменю піску абощо.

Ластівка
Дві дівчинки беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:
- Печу, печу ластівки!
Інша питає:
- Нащо печеш? Лиха впечеш, лиха й піймаєш!...
Тоді дівчатка, котрі почали розмову, роз"єднують руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з’єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з”єднується, то їй припадає знову тікати, а другій парі – ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, що почали гру, впіймають, то ця гра, що не збіглась, ловитиме, а інша – тікатиме.

Перепілка
Діти беруться за руки і роблять коло. Посередині стоїть дівчинка – «перепілочка». Всі співають:
А в перепілки да головка болить.
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за голову.
А в перепілки да очиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» береться за очі.
А в перепілки підошви болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» ударяє себе по підошвах.
А в перепілки да животик болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за живіт.
А в перепілки да ушиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» держиться за вуха.
А в перепілки да умер мужичок
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» плаче.
А в перепілки да ожив мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була краснопірочка.
«Перепілка» танцює.
Ти, перепілко, не корись, не корись,
Старшому, меншому поклонись, поклонись,
Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.
«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

Коло «Царівна»
Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у коло, вибирають «царя» й «царівну». Царівна перебуває в колі, Царевич – за ним.
Усі співають:
Ой, у городочку, царівна, царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько,
Поклонись царівні низенько, низенько.
Поклонись, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду
Та й постав царівну у ряду, у ряду.
«Царевич» виконує все, про що йому проспівує, бере «царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого «Царя» й «Царівну».
У довгої лози
Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстанні сажня, голову і спину нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду всіх так само, як і всі гравці. За ним те саме робить другий, третій...
Позаяк при цій грі усі безперервно посуваються вперед, то щоб не зайти далеко, вони розвертаються в інший бік і продовжують грати.

Перстень
Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня. Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:
Гадало, гадало
По полю ходило,
Дай, Боже, вгадать
І перстеньок взять.
Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком.
Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

Заїнько
Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:
Заїнько, заїнько, йди до нас,
Сіренький, сіренький, йди до нас.
Ой да кося, йди до нас.
Заїнько виходить з кущів і стає в середину кола. Тоді діти співають:
Заїнько, заїнько, лягай спать,
Заїнько, сіренький, лягай спать.
Заїнько лягає спати.
Тоді знову приспівують:
Заїнько, вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да кося, вставай.
Заїнько встає. Його просять умитись, взутись, причесатись... Робить усе, що його просять. Нарешті кажуть:
Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, сіренький, вдар тропачка.
Ой да кося, вдар тропачка.
Заїнько танцює і вибирає іншого на роль, а сам встає в коло.

Латки
Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:
- Давайте грати в латки.
Відразу ж б’є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:
Латка-битка,
Шовкова нитка,
На мені не була,
На тобі ізгнила!
«Полатаний» переслідує втікача, але не промине «полатати» й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: «Латка».
«Полатаний» намагається передати латку третьому....

Мовчанка
Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:
Їду до дому
На зелену солому.
На тій соломі
Сидить жаба.
Хто писне,
Той жабу хлисне,
Мені можна говорити
Сто раз,
А іншому – ані раз.
Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.

Гречка
Усі діти стають попарно, беруться рука за руку, і кожен одну ногу тримає вільною рукою. Залишаючись на одній нозі, починають скакати в один бік, приспівуючи:
Ой, гук, гречки,
Чорні овечки,
А я гречки намелю,
Гречаників напечу.

Дідусь і діти
Мета: Удосконалювати біг у різних напрямках, сприяти розвитку спритності, швидкості, творчої уяви.
Правила гри: якщо дідусь до трьох разів не відгадає, то на його місце вибирають іншого.

Хід гри
Діти вибирають дідуся. Діти тихенько домовляються, який рух будуть виконувати перед дідом, тому що мають йому сказати «де були і що робили»

Діти шеренгою йдуть до дідуся, зупиняються перед ним і тричі кланяються. Дідусь віддає поклін і питає:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що чули й де були?
Вони хором відповідають:
По широкому світі блукали
І щастя шукали, багато чого бачили –
у Києві спочивали.
На це дідусь каже:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що ж ви там робили?
Діти:
Уважай і вгадай,
Наш дідусь дорогий:
Ось так, ось так
Ми всі там робили.

Після цих слів усі наслідують певний рух, а дідусь називає, що це було, коли відгадає, діти тікають, а він їх доганяє. Спійманий стає новим дідусем і учасники придумують нові рухи.

Лис
Мета: розвивати почуття доброзичливості, спритність; удосконалю¬вати навички бігу врозтіч.
Хід
Узявшись за руки, всі стають у коло, а один з гравців (на вибір) виконує роль лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:
Ха-ха, ха-ха, гі-гі-гі! Лис зловився в капкані. Качки, гуси, голуб"ята, Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі! Злодій лис у капкані. Ой, ой! Вирвавсь - утікайте: Тепер у нього страшна злість, Кого зловить, того з"їсть!
Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стає лисом, і гра почи¬нається спочатку.

Була в лісі
Мета: виховувати сміливість, чесність; розвивати увагу, пам"ять. У цю гру переважно грають дівчатка.
Хід
- Була в лісі?
- Була.
- Рубала дрова?
- Рубала.
- Бачила вовка?
- Бачила.
- А боялась його чи ні?
- Ні!
Та, котра питала, змахує хустиночкою перед очима другої. Щоб довести, що не боялася, не можна кліпати. А коли кліпне, отже, боїться. У такий самий спосіб перевіряють і подругу.

На баштані
Хід гри. Діти вибирають сторожа-баштанника лічилкою:
Гоп, гоп, кавун,
Малайди - драйди, кавун.
Мицики - брики, не спіши,
Наш баштан стережи!
Сторож-баштанник - на баштані, береже свій урожай, радіє, що ба¬гато вродило кавунів та динь. В цей час діти ховаються неподалік від "баштану" за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той йде від¬почивати в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:
Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
- Дрова згоріли,
Діда вовки з"їли!
Вони вдають, що рвуть кавуни і їдять їх. Сторож-баштанник помі¬чає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймає, той стає ведучим - сто¬рожем.

Хороводна гра «Зайчики на городі»
1. По стежині зелененькій
Бігли зайчики сіренькі.
(Діти стоять рядком за вихователем та імітують біг на місці).
Ось такі тут зайчики,
Зайчики-стрибайчики.
2. На городі біля тину
Скубуть зайці капустину.
(Стають у коло й імітують скубання капусти).
Ось такі листочки,
Скубу-скубуточки.
(Показують, які великі листочки).

3. Сіли зайчики тихенько,
Риють моркву солоденьку.
(Присідають і «риють» моркву).
Ось такі в них лапки,
Сірі лапки-шкрябки.
(Показують лапки й гребуть ними землю).
4. Гризуть зуби безупину
І буряк, і картоплину.
(Імітують, що гризуть овочі).
Ось такі в них зуби,
Зуби-гризолюби.
(Клацають зубами).
5. Іде дід по городу:
«Хто тут робить мені шкоду?»
(Вихователь обходить зайчиків по колу, голосно промовляючи за Діда).
Утікайте, зайчики,
Зайчики-стрибайчики!
(Зайчики розбігаються, а Дід намагається їх упіймати).

Ирина Пузикова

Физкультурное развлечение

«Украинская ярмарка подвижных игр »

для детей младшего дошкольного возраста

инструктор ФК Пузикова И. Ф., 2013-2014 у. г.

Цель : ознакомление с традициями украинского народа .

Задачи : - познакомить с подвижными играми украинских детей ;

Активизировать речь детей, используя стихи;

Способствовать воспитанию интереса к другим народам.

Атрибуты : украинская кукла ; маска Волка; карусель (древко с прикрепленными к нему разноцветными ленточками) ; длинная веревка для обозначения круга; колечки по количеству детей, детские украинские песни .

Дети входят в спортивный зал под украинскую музыку . В середине зала расположена кукла.

Ведущий : Здравствуйте, ребятишки, девчонки и мальчишки! Кто же ждет вас в зале? (кукла) Правильно, только это не просто кукла, а украинская игрушка . И зовут ее Оксанка. Познакомьтесь с ней, назовите свои имена (дети отвечают) . Вот мы и познакомились. Пора пришла нам поиграть. Кукла Оксанка приглашает вас на украинский хоровод .

Игра «Хоровод» (2-3 мин.)

Дети встают в круг. В центре круга - педагог с атрибутом (на древке разноцветные ленточки) . Каждый ребенок берет ленточку и чуть-чуть натягивает ее. Под украинскую музыку дети идут по кругу, образуя карусель . По сигналу педагога, карусель кружится в другую сторону. Детям предлагается помахать пол музыку рукой Оксанке, попрыгать с ножки на ножку.

Ведущий : Очень красивая карусель у нас получилась , и куколке Оксанке нашей понравилось! Вы знаете, ребята, что на Украине живет много различных птиц, в том числе и перепелочек. Мы сейчас сыграем в игру «Перепелочки» .

Украинская подвижная игра

«Перепелочки» (2-3 раза)

Играющие становятся в круг, слегка расставив ноги, руки опущены вдоль туловища. Один игрок в середине круга - перепелочка. На слова народной песни :

Ой, у перепелочки да головка болит -

все участники вместе поднимают руки вверх, касаясь пальцами с двух сторон головы, а на повтор слов : «Да головка болит» - опускают руки вдоль туловища.

На слова :

Ой, у перепелочки да коленки болят -

все наклоняются вперед и дотрагиваются до колен, а на повтор слов : «Да коленки болят» - выпрямляются.

Ведущий продолжает :

Ой, у перепелочки крылья не болят, -

все играющие поднимают руки в стороны и на повтор слов : «Крылья не болят» - "разлетаются", бегают по залу.

затем ведущий называет другие части тела, и игра повторяется.

Правила игры. Движения выполнять красиво, в соответствии с текстом.

Ведущий : Украинские леса очень густые , и водятся в них много зверей. Живут там и волки. Ребята, а волк любит полакомится козлятами? А козлята боятся волка? Молодцы, все знаете! Предлагаю сыграть в игру «Волк и козлята» .

Украинская подвижная игра

«Волк и козлята» (2-3 раза)

На одной стороне зала веревкой ограждается круг диаметром 3-4 метра. На другой стороне разложены колечки по количеству детей. Ведущий играет роль Волка, дети – козлята, которые прыгают внутри круга под звуки бубна. По команде «Раз, два, три!» дети бегут и занимают колечки, Волк ловит козлят, не успевших занять «домик» .

Усложнение : роль Волка исполняет ребенок; можно убрать одно колечко; козленок, которому не достался «домик» бежит по кругу от Волка (3 круга) уставший Волк прекращает погоню.

Ведущий : Веселая игра у нас получилась, правда, ребята! А теперь кукла Оксанка приглашает покататься с ней на каруселях !

Подвижная игра «Карусели » (2-3 раза)

Дети встают в круг, держатся за руки, со словами начинают идти по кругу, ускоряя шаг : Еле-еле, еле-еле,

Закружились карусели ;

А потом, потом, потом

Все бегом, бегом, бегом.

Затем темп замедляется :

Тише, тише, не спешите,

Карусель остановите !

Дети останавливаются.

Раз, два, три – Оксанку на карусели прокати !

(дети аккуратно передают куклу друг другу по кругу, «катая на карусели » сначала вправо, затем влево под веселую музыку)

Ведущий : Наигрались ребята и куколка, повеселились! Пришла пора прощаться с Оксанкой. Не забывайте веселые игры да играйте в группе! До свидания!

Дети под музыку выходят из зала.